Україно-російська газова війна 2020 го: як це може бути

12.03.2019 13:29

Коли в 2005 році Київ вів переговори з Москвою з приводу майбутніх газових відносин, представники «Нафтогазу» як аргумент намагалися використовувати фактор можливої майбутньої появи на Чорному морі плавучого СПГ-терміналу. У відповідь, глава «Газпрому» Олександр Міллер сказав своїм опонентам дуже цікаву фразу:

«Коли термінал буде, це буде аргумент для нас, а поки його немає, ви можете про нього навіть не згадувати».

З тих часів пройшло більше десяти років і на порядку денному знову російсько-українські газові віносини. За фактом ніяких нових «аргументів» за цей час Київ так і не створив, а тим часом дві нові російські обхідні газові труби прискорено будуються і будуть введені в дію до кінця поточного року, коли «чисто випадково» закінчиться і дія «кабального» договору Юлії Тимошенко від 2009 року.

Критична точка: грудень 2019-го

Москва відверто тягне час, який грає на неї. Їй поспішати нікуди. Її «аргументи» швидко монтуються на дні Балтійського і Чорного морів і є всі підстави вважати, що до кінця поточного року і «Північний потік-2» і «Турецький потік» почнуть качати газ в Європу і Туреччину. Тим самим критично важлива залежність від української газової труби у російських «партнерів» «Нафтогазу» зникне і це стане найважливішим козирем «Газпрому» в будь-яких перемовинах.

Тим часом, «аргументи» України з кожним роком стають все слабші і слабші. За п'ять років після другого майдану Київ не зміг перешкодити підриву магістрального газопроводу «Уренгой-Помари-Ужгород» в Полтавській області. Потім був вибух труби вже на Галичині, а сьогодні все більше і більше експертів сумніваються в технічних можливостях України забезпечити безпечне прокачування газу в Європу в майбутньому.

І вони мають для цього всі підстави. Власне, саме нестабільність на Україні змусила Німеччину погодитися на спорудження нової газової труби по дну Балтійського моря і навіть вступити заради неї в жорстке протистояння з США і деякими партнерам по ЄС.

Завдання сторін

Москва хоче укласти новий, вигідний для себе транзитний договір, і водночас змусити Київ купувати у себе газ. Домогтися цього можна якщо в наступному опалювальному сезоні Україна не зможе забезпечити свої газові потреби, які багато в чому на залежать від безперебійної роботи так званих «реверсних схем» - продажу Європою Україні російського газу.

Поки такі схеми працюють, але якщо російський газовий транзит зникне, Європа без шкоди для себе вже не зможе продавати Україні «свій» газ. Звідси випливає і вся російська стратегія війни - перекрити газовий вентиль і чекати капітуляції «партнера».

Для Києва ситуація виглядає на сьогодні практично безнадійно. Щоб мати шанси утримати її під контролем, потрібно влітку-восени посилено закачувати газ в ПСГ. Але де взяти на це гроші? В країні вибори і всі вільні ресурси йдуть на підкуп виборців та створення «порошенківських сіл». Знайти кілька мільярдів доларів додаткових коштів при тому, що треба ще знайти гроші для рекордних виплат за держборгом, буде дуже важко. Вірніше, практично неможливо в умовах нинішньої політичної нестабільності, коли влада живе тільки виборами. Саме про це сьогодні і говорять європейські експерти:

«Теоретично, якщо добре підготуватися і повністю закачати все газові сховища, то Україна може пройти опалювальний сезон без серйозної кризи. Але виникає питання управління газопостачанням в пікові періоди. В ЄС - з України тоді нічого не буде надходити, і ми не впевнені, наскільки у нас все спрацює з точки зору власних резервів і інтерконекторів. Але ми до кінця року все зробимо і підготуємося. 

Але чи зробить що-небудь Україна, щоб вижити без "реверсу" і зовнішніх поставок в пікові періоди - питання риторичне. Як і те, якою буде ціна поставок, якщо вони все таки з'являться, і які це матиме наслідки для вашої промисловості. Плюс ми завжди боялися української статистики і даних - в газовій сфері все досить відносно - поки є газ в трубі. Що ж насправді буде з українським газовим балансом, - побачимо через рік. Не впевнений, що там все так, як нам кажуть - мовляв, при повному відключенні російського газу у вас зупиняться лише хімічні підприємства, а не почнуть відключати котельні у приватних споживачів».

При цьому відповідальний за економічні питання «Нафтогазу» Юрій Вітренко вже посипає голову попілом і нарікає, що європейські чиновники, зрадили Україну і не збираються допомагати їй вирішувати тепер уже ЇЇ газові проблеми.

Позиція Європи як завжди прагматична і без сентиментів. Європейці відкрито говорять Києву, що вони не збираються займатися його газовими проблемами і просять на них не розраховувати, але керівництво «Нафтогазу» вдає, що у України проблем нема:

«Я кілька разів, - каже неназване європейське джерело видання «Апострофа», - намагався повернути розмову до питання, що ж робити вашій країні, щоб уникнути катастрофи в січні 2020 року, але кожен раз з їх боку, як тільки я говорив це, губився інтерес до розмови».

При цьому, в самому Києві вже розуміють, що насувається катастрофа, але вважають за краще розробляти утопічні плани «А» і «Б» і ... чекають, що США їм допоможуть.

Цікаво як? Американський СПГ потрапити на Україну не зможе чисто технічно. Навіть якщо його привезуть на один з європейських газових хабів, прокачати його на схід буде неможливо. Всі європейські газопроводи в Німеччині працюватимуть на поставки і перерозподіл російського газу по континенту, а проблеми українців Ангелу Меркель чіпатимуть в цей час трохи менше, ніж проблеми пінгвінів в Антарктиді.

Чи можна уникнути «війни»?

Так можна. І Москва вже озвучила ті умови, на яких вона готова і надалі співпрацювати з Києвом. Новий газовий транзитний договір повинен бути не тільки вигідний для неї фінансово (а це не зростання транзитних тарифів, а їх зменшення), але і повинен бути гарантований серйозною європейською стороною, яка не дозволить в майбутньому допустити ситуації аналогічної нинішнім судовим позовам проти "Газпрому" у Стокгольмський арбітраж.

І хто погодиться їм бути? Думаю, в Європі знайдеться мало сміливців, готових ризикнути своїм авторитетом або грошима, заради такого ненадійного партнера, яким є сьогодні «воююча» з Росією Україна. Та й навіщо це потрібно прагматичним європейцям?

А сам Київ на сьогодні повністю паралізований націоналістичної істерією, яку він же і роздмухував останні п'ять років. І хто б там не спробувала щось зробити, він буде відразу ж оголошений опонентами «агентом Кремля», з усіма наслідками, що випливають з цього. А значить, готуємося до війни.

Юрій Подоляка