Майже чверть збройового експорту України йде в Росію

19.03.2019 13:03

Згідно з нещодавно оприлюдненим новим звітом SIPRI "Тенденції світової торгівлі зброєю, 2018" між 2014-2018 роками 23% українського експорту озброєнь йшло не куди-небудь , а саме в «країну-агресор». При цьому, як показують розслідування українських журналістів, зворотний потік військової продукції в цей час також був далеко не нульовим.

Ось така у нас дивна російсько-українська «війна» виходить. Але і це ще не все. "Вишенькою на тортик" є те, що навіть свою нову ракету, яка повинна стати для України "збрєю-стримування" Київ створює тільки завдяки поставкам ... російських комплектуючих.

Дивацтва російсько-українського військового співробітництва (з 2014 по…)

Офіційний Київ крутиться вже як той вуж на сковорідці, намагаючись оскаржити ці висновки, але авторитет шведського профільного інституту і наведена ним статистика, говорять самі за себе. Висновки експертів невблаганні. Так, багато контрактів між російськими і українськими підприємствами були дійсно підписані ще до 2014 року, але виконувалися вони вже тоді, коли керівництво країни кричало про «агресію» Москви та про те, що воно потребує допомоги «всього прогресивного світу». Воно могло просто відмовитися виконувати угоди і "світова спільнота " його б зрозуміла. Але українська влада вважала за краще виконати свої зобов'язання і заробити на цьому гроші.

Найсмішнішим епізодом у виправданнях офіційного Києва став випадок із запорізьким концерном «Мотор Січ», який за офіційною версією української сторони уклав контракти на постачання двигунів АІ-222 для російських навчально-бойових літаків Як-130 у 2016 році, а саме постачання здійснював ... з 2009 по 2014-ий.

Ви вірите в таку послідовність подій? Я, якщо чесно, не дуже. Зазвичай, все робиться навпаки, спочатку укладається контракт, а потім згідно нього йдуть поставки товару. А раз контракт був укладений в 2016 році, то і поставки двигунів "Мотор Січ" здійснював як мінімум не раніше цієї дати.

І все це робиться лише для того, щоб приховати від населення України очевидний факт – влада не тільки всі п'ять років війни заробляла на ній величезні гроші, але і не гребувала робити це торгуючи з «країною-агресором», без якої вона просто не в змозі випускати/ремонтувати багато з яких зразків своїх озброєнь.  

Ще не вщухли пристрасті щодо скандалу навколо «Укроборонпрому», де українські журналісти крім фактів відвертої нахабної корупції розкрили і факти закупівель російських комплектуючих для української військової техніки. Але справжнім "відкриттям" цієї історії для суспільства стало те, що кришування цього бізнесу з боку вищих чинів СБУ і Генпрокуратури не припинилося навіть після початку офіційного розслідування 2017-18 років.  

Причому, заробляли на всьому цьому не тільки Гладковские-Свинарчуки, але й особисто Петро Олексійович Порошенко, який ... звичайно не міг не знати того, що його підприємство продає ВСУ б/у деталі з 300% накруткою.

З чого зроблені «нові» «українські» ракети

Але Бог з ними Свинарчуками і Порошенком, повернемося до торгівлі зброєю з Росією. Весь 2018 рік українські ЗМІ і особисто президент Порошенко і глава РСНБО Турчинов хвалилися про новітні розробки українських ракет. Саме вони підносилися суспільству, як досягнення вітчизняного ВПК, який зміг створити справжню "зброю-стримування" проти Росії.  

Так, хвалилися багато і довго, а насправді виявилося, що це «вундерваффе» - старі добрі ракети Х-55 радянської розробки, які до того ж Україні не могла б зібрати без налагодження поставок критично важливих запчастин з Росії.

Влітку 2018 року російський суд поставив крапку у кримінальній справі проти російських військових, які замість утилізації старих списаних двигунів до крилатих ракет Х-55 продали їх на Україну. Дана схема прокручувалася через вже згадану вище «Мотор Січ», у якої в Москві до цих пір є власний офіс (в районі станції метро «Сокіл») і яка, використовуючи труднощі ВПК України і Росії, успішно робить на цьому бізнес.   

Так ці движки «загубилися» десь на україно-російському кордоні в часи майдану (на початку 2014-го), але ж не тільки вони сьогодні використовуються на «нових» українських ракетах. В СРСР була поширена виробнича кооперація і деякі критично важливі елементи КР Х-55 виготовлялися тільки в Росії і їх не було в розпорядженні українських «розробників», коли вони почали конструювати своє «вундерваффе». А тому, щоб вирішити всі виниклі з «розробкою» ракети проблеми, запорізькі «фахівці» знову вдалися до імпортних постачань з Росії. Правда, все це робилося вже не на пряму, а через «посередників».

Наприклад, мало хто знає, що ще в 2012 році «Мотор Січ» придбала Оршанський авіаремонтний завод. Саме він повинен був стати її виробничою площадкою для роботи на російському ринку, і саме через нього простіше всього сьогодні забезпечити українську оборонку критично важливими деталями для налагодження військового виробництва (в т. ч. і ракет).

До речі саме тому, що здійснювати масове завезення таких деталей сьогодні практично неможливо, кількість планованих до випуску «нових українських ракет» буде дуже обмежена. Олександр Турчинов говорить про десятки одиниць, що, мовляв, більше для стримування просто не потрібно. Так, «більше просто не потрібно», тому, що саме стільки старих списаних комплектів вдалося купити у злодійкуватих російських військових, без яких подібне «виробництво» було б просто неможливим.   

І так у всьому. Якщо знову повернутися до контрактів "Укроборонпрому", то багато "скелетів" радянської бронетехніки ще й досі стоять на відстої тільки тому, що радянські склади вже порожні, а Київ не здатний масово завозити критично важливі вузли і деталі з Росії, хоча і робить це в міру можливості.

Українські БМП не їздять без російських дизелів, а танки Т-64 не стріляють без російських же прицілів.

І зважаючи на все це, особисто у мене виникає питання не тільки до українських чиновників, але і до тих російських ділків, які на словах нібито проти війни на Донбасі, але на ділі теж не проти на ній нагріти руки.

Юрій Подоляка