Бій в небі Кашміру ставить хрест на американській концепції повітряної війни

08.03.2019 18:22

Коротка сутичка в небі Кашміру декількох груп літаків ВПС Індії та Пакистану 27 лютого 2019 року вже обросла масою міфів і припущень. Експерти по гарячих слідах, не маючи достовірних даних, висловилися і були процитовані в безлічі ЗМІ. Тим часом в мережі поступово з'являються крхітки інформації, яка дозволяє приступити до аналізу події. Вона безумовно варта аналізу, адже це був перший повноцінний бій літаків четвертого покоління в приблизно рівних умовах.

Потенціал сторін

Сьогодні бойовий потенціал ВПС Індії і Пакистану рівняти неможливо. Індійці мають очевидну перевагу в кількості сучасних літаків і перевагу в їх якості, і в разі початку повномасштабної повітряної війни, Ісламабаду було б дуже важко.

Індія на сьогодні має в своєму розпорядженні приблизно 800-900 бойових літаків, майже третина з яких складають новітні російські Су-30МКІ. Одні вони за своїм потенціалом вже сильніше всіх ВПС Пакистану разом узятих, але на додачу до цього індійці мають приблизно 500 цілком ще боєздатних за місцевими мірками бойових машин.

Старі-добрі МіГ-21 (майже 200 одиниць) пройшли комплексну модернізацію в кінці 90-х. Цілком ще здатні ефективно «працювати» французькі «Міражі-2000», які завдавали удари 26 лютого. Та й перше дитя індійського авіапрому Tejas, незважаючи на посередні технічні характеристики, є сучасною машиною, здатною доставити масу клопоту супротивнику.

У Пакистану все набагато гірше. Куплені ще в кінці 80-х-на початку 90-х американські F-16 на сьогодні вже морально застаріли. Навіть модернізація деяких з них до відносно сучасної версії Block 52+ (18 машин) не вирішує головної проблеми ВВС Пакистану - відсутність важкого перехоплювача, здатного на рівних протистояти індійським «Сухим».

А ще великою проблемою ВВС Пакистану є несумісність. Пакистан з кожним роком все тісніше працює з Китаєм і як наслідок його відносини з США стають все більш напруженими. І це позначається на бойових можливостях його авіації. Всі нові літаки Пакистану мають китайську начинку, яка несумісна зі стандартами НАТО, а тому їх головна надія в протистоянні з Індією - літаючі китайські радари ZDK-03, не здатні повноцінно працювати з американськими літаками. Нові літаки «п'ятого» покоління (а по суті покоління 4+) тільки в проекті, а багатофункціональні FC-1 навіть в зв'язці з ZDK-03 протистояти Су-30 не здатні.

Щоб хоч якось згладити проблему слабкості бортових РЛС F-16, Пакистан був вимушений закупити шведські легкі літаки ДРЛО «Saab-2000 AEW & C»

Але, як показали бої лютого 2019 го, цього на сьогодні вже явно недостатньо, щоб протистояти новим російським машинам.

Бої далеко не місцевого значення

Індія не хотіла і не хоче війни, але не відповісти на теракт ісламських бойовиків 14 лютого, коли загинуло понад 40 військових і поліцейських, не могла. Каральна операція індійських ВПС, коли ескадрилья «Міражів» відпрацювала по польовому табору терористів, не прагнула завдати шкоди пакистанській стороні - це був радше символічний акт.

Проте, хтось у військових колах Пакистану подумав інакше. І вже наступного дня пакистанські ВПС завдали симетричного удару. Він і став причиною кількох коротких сутичок між літаками двох країн.

Перший бій. Удар наносила четвірка пакистанських «Міражів» під прикриттям четвірки F-16. Успішно відпрацювавши по цілі, вони лягли на зворотний курс і піддалися несподіваній атаці пари МіГ-21.

Очевидно, що МіГи наводилися на ціль одним з індійських літаків ДРЛО А-50ЕІ російського виробництва, що дозволило їм таємно підійти до супротивника (найімовірніше на малих висотах і маскуючись в складках місцевості). Використання індійськими пілотами ракет ближнього радіусу Р-73 (експортний її варіант К-74МЕ) говорить, що бій був початий на ближній дистанції (до 40 км).

Індійці стверджують, що саме в цій атаці Пакистан втратив свій F-16, хоча Ісламабад це і заперечує. Тут можливі два варіанти. Або індійці вдарили першими, і на відході один з літаків був збитий американською ракетою середньої дальності AIM-120-С7 AMRAAM (а залишки іншої потім показало індійське телебачення) або атакуюча пара МіГів була помічена ще до атаки, але один з них зумів таки випустити свою ракету раніше, ніж був збитий сам.

В будь-якому разі (чи був при цьому збитий пакистанський літак чи ні) даний факт говорить про те, що навіть в умовах "роботи" F-16 в парі з «Saab-2000 AEW & C» старий добрий модернізований літак МіГ-21 за допомогою А-50ЕІ може підійти до нього на «пістолетну дистанцію», де недостатня дальність роботи його радара вже не матиме вирішального значення.

Другий бій. Далі події могли розвиватися наступним чином. Після першого зіткнення обидві сторони по тривозі підняли додаткові сили. Індійці викликали на підмогу Су-30, а пакистанці F-16 і FC-1. Участь останніх дуже цікава і ось чому.

Сам по собі цей літак не перехоплювач, але саме він володіє унікальною на сьогодні для ВПС Пакистану можливістю повної інтеграції з потужним літаючим локатором ZDK-03. По суті, він може виступати для базового літака, повітряною платформою носієм ракет, що дає цьому дуету шанси в боротьбі з Су-30.

За даними індійських джерел, їхні Су-30 були атаковані саме американськими ракетами AIM-120-С7 AMRAAM, яких на озброєнні FC-1 немає. А значить «сушки» атакували саме F-16. Що було далі передбачити неважко. Ще в 2004 році під час навчальних повітряних боїв американських та індійських пілотів було виявлено, що проти Су-30 американський перехоплювач F-15, а тим більше F-16 протистояти на ближніх дистанціях не здатний. Звідси тактика пакистанців могла бути наступною - з дальньої дистанції (80-100) км, використовуючи зовнішнє цілевказування (з боку SAAB 2000 AEW & C) «із засідки» дати залп ракетами AIM-120-С7 AMRAAM і швидко на форсажі вийти із зони контудару.

І тут саме час пояснити концепцію, яка була закладена в їх дітище конструкторами Су-30. Якщо головна перевага літаків 5-го покоління (Су-57, F-22) "маскування", то у російського покоління 4 ++ - захищеність. Російські інженера розуміли, що маскуватися такому літаку сьогодні вже немає сенсу, а тому його головний захист, це набір електронних систем пасивної і активної оборони, які і показали себе з кращого боку в небі Кашміру.

На кінцях крила «Сушок» розташовані контейнери постановок активних перешкод «Хібін» (вироб Л-175В). Їх завдання збити з пантелику головки самонаведення ракет супротивника, передаючи їм помилкові дані, щоб викликати або їх відведення в сторону, або передчасне спрацьовування БЧ.

За даними індійських військових, всі випущені по Су-30 ракети (чотири або п'ять) були нейтралізовані саме цими системами, що ставить перед американськими фахівцями в багато питань. І головне з них, а що вони можуть в майбутньому протиставити російським літакам покоління 4 ++, які в небі Індії, не знищівши жодного літака супротивника, «поставили під удар» всю американську концепцію ведення «ефективного» бою на середніх і далеких дистанціях, на яку генерали Пентагону роблять сьогодні головну ставку?

Юрій Подоляка